Аденоїди — одна з найпоширеніших ЛОР-проблем дитячого віку, що турбує як дітей, так і їхніх батьків. «Дитина хропе, погано спить, часто хворіє, говорить «в ніс»» — типові скарги, з якими сім’ї приходять до педіатра або ЛОРа. Питання про те, чи лікувати аденоїди консервативно або «зрізати», залишається одним з найдискусійніших у педіатричній оториноларингології. Розберемося, що таке аденоїди, коли вони є проблемою і який підхід є правильним.
Що таке аденоїди і яка їхня роль?
Аденоїди (глоткові мигдалики) — це скупчення лімфоїдної тканини, розташоване на задній стінці носоглотки. Як і піднебінні мигдалики (гланди), аденоїди входять до складу лімфатичного кільця Пирогова-Вальдеєра і є частиною імунної системи дитини. У ранньому дитинстві вони активно «навчають» імунітет, захищаючи організм від інфекцій, що потрапляють через ніс.
Аденоїди починають рости з 3–4-місячного віку і досягають максимального розміру у 3–7 років — якраз у той час, коли дитина починає активно контактувати з однолітками і хворіти. Після 7–10 років аденоїди поступово зменшуються і до підліткового віку, як правило, значно атрофуються. Виходячи з цього, питання аденоїдів найгостріше стоїть для дітей від 2 до 10 років. Важливо розуміти, що наявність аденоїдів — норма для цього вікового діапазону. Проблемою вони стають, коли через надмірне збільшення (гіпертрофію) або хронічне запалення (аденоїдит) починають негативно впливати на якість життя та здоров’я дитини.
Симптоми збільшених аденоїдів і аденоїдиту
Гіпертрофія аденоїдів I–II ступеня нерідко протікає безсимптомно або з мінімальними проявами. При III ступені (аденоїди перекривають більше 2/3 носоглотки) симптоми стають виразними. Утруднене носове дихання — дитина постійно або частіше вночі дихає ротом; закладений ніс без видимих виділень. Хропіння уві сні, неспокійний сон, апное (затримки дихання), сон з відкритим ротом. Часті гострі респіраторні інфекції (більше 6–8 на рік), рецидивуючі середні отити та екссудативний отит (з рідиною у вусі — «клейке вухо») з порушенням слуху. «Аденоїдне обличчя» при тривалій гіпертрофії: відкритий рот, згладженість носогубних складок, деформація прикусу. Порушення мовлення: «закрита» гнусавість, дитина ніби «говорить у ніс». Зниження слуху, проблеми з концентрацією уваги, гіперактивність через хронічну гіпоксію та поганий сон.
Консервативне лікування аденоїдів
При невираженій гіпертрофії аденоїдів без значних симптомів або при аденоїдиті (запаленні) консервативне лікування є першою лінією. Воно включає: топічні назальні кортикостероїди (мометазон, флутиказон) — найбільш доказово обґрунтований метод: зменшують розмір аденоїдів і покращують носове дихання за 1–3 місяці регулярного застосування. Зрошення носа ізотонічними сольовими розчинами — для очищення слизової та зменшення запалення. Антигістамінні препарати при алергічному компоненті. При аденоїдиті — промивання, місцеві антисептики, за показаннями — антибіотики. Консервативне лікування ефективне при I–II ступені гіпертрофії, при відсутності ускладнень і при правильному тривалому застосуванні. Важливо дати терапії щонайменше 3 місяці перед прийняттям рішення про операцію.
Аденотомія: коли операція необхідна?
Аденотомія (видалення аденоїдів) рекомендується при: III ступені гіпертрофії з вираженим порушенням носового дихання, хропінням та апное; рецидивуючих середніх отитах (3 і більше на рік) та хронічному ексудативному отиті з туговухістю; неефективності консервативного лікування протягом 3–6 місяців; деформації прикусу, пов’язаній з хронічним ротовим диханням. Сучасна аденотомія виконується ендоскопічно — під візуальним контролем, що виключає неповне видалення (часта причина рецидивів при «сліпій» класичній аденотомії). Операція проводиться під загальним знеболенням, займає 15–30 хвилин, дитина виписується в день операції або наступного дня. Ефект відчутний вже в перші дні: дитина починає вільно дихати носом, покращується сон. Через тиждень-два — нормалізація мовлення та загального стану.
Не поспішайте з операцією, але й не відкладайте її, якщо показання є. Правильно підібрана тактика — консервативна або хірургічна — базується на ступені гіпертрофії, наявності ускладнень та ефективності попередньої терапії. Проконсультуйтеся з досвідченим ЛОРом — і разом ви знайдете оптимальне рішення для вашої дитини.
