Ендопротезування кульшового суглоба — одна з найефективніших і найпоширеніших ортопедичних операцій у світі. Щороку в Україні та за кордоном сотні тисяч пацієнтів отримують шанс на активне і безболісне життя завдяки заміні зруйнованого кульшового суглоба на штучний. Ця операція дозволяє повністю усунути біль, відновити об’єм рухів у суглобі та повернути людину до повноцінного фізичного життя. Для більшості пацієнтів ендопротезування кульшового суглоба стає справжнім «відновленням якості життя» після довгих років болю і обмеженої рухливості.
Показання та протипоказання до ендопротезування кульшового суглоба
Головним показанням до ендопротезування кульшового суглоба є виражений больовий синдром та суттєве обмеження рухливості, що знижують якість життя і не піддаються консервативному лікуванню. Найчастішими захворюваннями, що призводять до необхідності операції, є: коксартроз (деформівний остеоартроз кульшового суглоба) III–IV ступеня — найпоширеніша причина, ревматоїдний артрит з вираженим ураженням кульшового суглоба, асептичний некроз (аваскулярний некроз) головки стегнової кістки, переломи шийки стегнової кістки (особливо у людей похилого віку), дисплазія кульшового суглоба з вторинним артрозом, пухлини проксимального відділу стегнової кістки.
Рішення про операцію приймається на підставі поєднання клінічних даних та результатів інструментальних досліджень. Головним принципом є те, що операція показана тоді, коли біль і функціональні обмеження суттєво знижують якість життя пацієнта, а консервативне лікування вичерпало свої можливості. Рентгенологічні критерії (звуження суглобової щілини, остеофіти, субхондральний склероз) мають допоміжне значення і самі по собі не є показанням до операції.
Відносними протипоказаннями є: активна інфекція в зоні передбачуваної операції або генералізована інфекція, важка серцево-судинна або легенева патологія, що значно підвищує операційний ризик, виражена деменція або психічні розлади, що унеможливлюють проходження реабілітації, надмірна маса тіла (морбідне ожиріння). Абсолютних протипоказань небагато, і більшість з них можна усунути відповідною передопераційною підготовкою.
Вибір між тотальним ендопротезуванням (заміна обох компонентів суглоба — вертлюжної западини та головки стегнової кістки) та однополюсним (заміна лише головки стегнової кістки) визначається характером ураження та загальним станом пацієнта. У молодих і активних пацієнтів з важким артрозом перевага надається тотальному ендопротезуванню, яке забезпечує кращі довгострокові результати.
Хід операції та вибір ендопротеза
Сучасні ендопротези кульшового суглоба — надзвичайно складні інженерні вироби, що складаються з двох основних компонентів: вертлюжного компонента (штучна западина, що замінює вертлюжну западину тазової кістки) та стегнового компонента (ніжка з головкою, що замінює шийку і головку стегнової кістки). Пара тертя між головкою і вкладишем западини визначає довговічність протеза і може бути: метал-поліетилен, кераміка-поліетилен, кераміка-кераміка або метал-метал.
Ендопротезування кульшового суглоба виконується під спинальною або загальною анестезією. Традиційний доступ — задньобоковий (через сідничні м’язи) — сьогодні все більше поступається місцем малоінвазивним і м’язозберігаючим підходам: передньому (через передній проміжок між м’язами без їх розсічення), антеролатеральному та прямому передньому підходу (DAA). Малоінвазивні доступи забезпечують менший біль після операції, швидше відновлення та меншу крововтрату.
Фіксація ендопротеза може бути цементною, безцементною або гібридною. При цементній фіксації компоненти протеза закріплюються в кістці за допомогою акрилового кісткового цементу — перевагою є негайна стабільність, що особливо важливо у людей похилого віку зі зниженою щільністю кісток. При безцементній фіксації протез має спеціальне пористе покриття, що дозволяє кістці вростати в нього — цей метод кращий для молодих і активних пацієнтів. Тривалість операції становить зазвичай 1–2 години.
Реабілітація після ендопротезування кульшового суглоба
Рання активізація пацієнта — один з ключових принципів сучасної реабілітації після ендопротезування. Вже в перший-другий день після операції більшість пацієнтів стають на ноги з допомогою фізіотерапевта і починають ходити за допомогою ходунків або милиць. Рання активізація знижує ризик тромбоемболічних ускладнень, стимулює нормальне загоєння тканин і запобігає розвитку контрактур.
Перший місяць після операції є найбільш відповідальним з точки зору дотримання обмежень та запобігання вивиху протеза. Пацієнту рекомендується уникати певних рухів залежно від хірургічного доступу: при задньобоковому доступі — надмірне згинання стегна понад 90 градусів, внутрішня ротація і наведення оперованої ноги. Для полегшення дотримання цих обмежень вдома рекомендується підвищувальне сидіння на унітаз, спеціальні прилади для надягання шкарпеток, твердий стілець з підлокітниками.
Фізіотерапія є центральним елементом реабілітаційної програми. Вправи спрямовані на відновлення м’язової сили (особливо сідничних м’язів та чотириголового м’яза стегна), рухливості в суглобі та загального функціонального стану. Ходьба без допоміжних засобів зазвичай відновлюється через 4–6 тижнів після операції, повернення до роботи (при сидячій роботі) — через 4–8 тижнів, а до активних фізичних навантажень — через 3–6 місяців. Сучасний ендопротез служить 15–25 і більше років, що для більшості пацієнтів означає відновлення повноцінного активного життя на тривалий термін.
