| Послуга | 🇺🇦 Україна | 🇨🇿 Чехія | 🇹🇷 Туреччина |
|---|---|---|---|
| Синус-ліфтинг закритий | від 445 USD (~20 025 грн) | від 239 USD | від 290 USD |
| Синус-ліфтинг відкритий | від 667 USD (~30 015 грн) | від 716 USD | від 580 USD |
| Кісткова пластика | від 132 USD (~5 940 грн) | від 239 USD | від 334 USD |
| Консультація з КТ і плануванням | від 28 USD (~1 260 грн) | від 114 USD | від 92 USD |
Ціни в колонці «Україна» — за даними клінік-партнерів MediUkraine; еквівалент у гривнях рахується за орієнтовним курсом і залежить від дня оплати. Колонки «Чехія» і «Туреччина» — нижні межі цін, опублікованих у прайсах тамтешніх клінік, а для Туреччини також у рекомендованому тарифі Турецької стоматологічної асоціації на 2026 рік, станом на серпень 2026 року; переведені в долари за курсом на дату збору. Прочерк означає, що зіставної опублікованої ціни на цю позицію знайти не вдалося. Остаточну вартість у будь-якій країні називає клініка після огляду.
Над коренями бічних зубів верхньої щелепи лежить верхньощелепна (гайморова) пазуха — порожнина, вистелена тонкою слизовою оболонкою, яку в стоматології називають мембраною Шнайдера. Між дном пазухи й порожниною рота лишається шар кістки, у який і встановлюють імплант. Поки зуб на місці, жувальне навантаження йде через корінь у кістку, і вона зберігає об'єм.
Після видалення зуба навантаження зникає. Протягом першого року гребінь втрачає помітну частину висоти й ширини, далі процес сповільнюється, але не спиняється; одночасно пазуха поступово опускається в бік звільненого місця. Через кілька років на місці шостого чи сьомого зуба лишається 2–5 мм кістки, тоді як для стабільного імплантата зазвичай потрібно щонайменше 8–10 мм.
Синус-ліфтинг вирішує саме це: дно пазухи обережно піднімають, а простір, що звільнився, заповнюють кістковим матеріалом. За кілька місяців він перебудовується у власну кістку пацієнта, і висоти вистачає для імплантації. Показання — планова імплантація бічних зубів верхньої щелепи при дефіциті висоти, давня втрата зубів, тонкий гребінь після травми або тривалого носіння знімного протеза.
Метод підходить не всім. Втручання не роблять при хронічному гаймориті в стадії загострення, поліпах і кістах пазухи, після недавніх операцій на пазусі, при неконтрольованому цукровому діабеті, під час внутрішньовенного прийому бісфосфонатів, а також при активному пародонтиті й незадовільній гігієні рота — спершу лікують ці стани. Курців попереджають, що ризик втратити частину матеріалу вищий, і просять утриматися від куріння щонайменше на два тижні до операції.
Medi Ukraine — сервіс пошуку лікування та координації, а не клініка. Ми добираємо медичний центр і хірурга відповідного профілю, узгоджуємо дати й супроводжуємо пацієнта, зокрема тих, хто приїздить з-за кордону. Рішення про обсяг втручання ухвалює лікар після огляду й аналізу комп'ютерної томографії.
Синус-ліфтинг виконують двома доступами, і вибір між ними визначає не звичка хірурга, а залишкова висота кістки на томограмі. Закритий (трансальвеолярний) доступ застосовують при дефіциті приблизно 2–4 мм, коли до потрібної висоти бракує небагато. Відкритий (латеральний) доступ потрібен, коли підняти дно треба на 5 мм і більше або коли пазуха має складну форму з перегородками.
При закритому доступі окремого вікна з боку щоки немає: хірург готує ложе майбутнього імплантата через гребінь, не доходячи міліметра до дна пазухи, а далі остеотомами Саммерса або фрезами з тупим кінцем обережно надламує тонку кісткову пластинку й піднімає її разом зі слизовою. Простір заповнюють кістковим матеріалом і найчастіше одразу встановлюють імплант. Є варіант із гідравлічним підйомом, коли мембрану відшаровують тиском фізіологічного розчину, — він менш травматичний, але теж має межу підйому.
Відкритий доступ починається з розрізу по гребеню й відшарування клаптя, після чого в бічній стінці пазухи формують вікно — бором або п'єзохірургічним наконечником, який ріже кістку ультразвуком і не ушкоджує м'які тканини. Через вікно слизову відшаровують від дна й бічних стінок по всьому периметру, простір під нею заповнюють кістковим матеріалом, вікно закривають бар'єрною мембраною, клапоть повертають на місце й ушивають. Далі йде період загоєння 4–6 місяців, і лише потім — імплантація.
Питання, чи ставити імплант одразу, вирішує первинна стабільність. Якщо власної кістки під пазухою лишилося щонайменше 4–5 мм, імплант зазвичай тримається в ній достатньо міцно, щоб витримати період приживлення, і його встановлюють одномоментно з підйомом. Якщо висоти менше, імплантацію відкладають: закрутити гвинт у пухкий матеріал, який ще не перебудувався, означає отримати рухомість і втрату імпланта.
Матеріал для заповнення обирають із чотирьох груп. Ксеногенні гранули з бичачої кістки, очищені від білка, — найчастіший варіант: вони майже не розсмоктуються й довго тримають отриманий об'єм. Алопластичні синтетичні матеріали на основі бета-трикальційфосфату та гідроксіапатиту повністю заміщуються власною кісткою, але швидше втрачають об'єм. Алогенні — оброблена донорська кістка з тканинного банку. Аутокістка самого пацієнта, зібрана під час підготовки ложа або взята з гілки нижньої щелепи, перебудовується найшвидше, проте її обсяг обмежений, тому її частіше змішують із ксеногенними гранулами.
Бар'єрна мембрана закриває кісткове вікно, щоб у трансплантат не вросли м'які тканини, які перебудовуються швидше за кістку. Резорбовані колагенові мембрани розсмоктуються самі за 4–24 тижні залежно від обробки; нерезорбовані з політетрафторетилену тримають форму краще, але їх треба знімати окремою маніпуляцією. Окремо стоять мембрани з власної крові пацієнта: кров центрифугують, отримують згусток із фібрину й тромбоцитів і використовують його як покриття або підмішують до гранул.
Часто разом із підйомом пазухи потрібна кісткова пластика гребеня — коли бракує не лише висоти, а й ширини. Вузький гребінь розщеплюють і розсувають, дефіцит заповнюють гранулами під мембраною (спрямована кісткова регенерація), у складніших випадках фіксують титановими гвинтами кістковий блок, узятий із гілки нижньої щелепи чи підборіддя, або застосовують титанову сітку. Ці етапи можуть іти одночасно з підйомом дна пазухи чи окремим візитом — залежно від того, наскільки великий дефект.
Не завжди нарощування взагалі потрібне. При залишковій висоті 5–7 мм іноді достатньо коротких імплантів довжиною 6–8 мм: дослідження показують порівнянну виживаність із довшими імплантами в поєднанні з підйомом пазухи, при меншій кількості етапів. Інші способи обійти зону дефіциту — нахилені імпланти, встановлені попереду пазухи, протоколи з чотирма чи шістьма імплантами на всю щелепу, а при вираженій атрофії — виличні імпланти, що спираються на виличну кістку. Знімний протез теж лишається робочим рішенням, якщо пацієнт не готовий до хірургії.
Остаточний план будують за томограмою. Дивляться залишкову висоту в кожній позиції, ширину гребеня, товщину слизової пазухи, наявність перегородок і хід артерії в бічній стінці, стан сусідніх зубів. Позицію імплантів моделюють у програмі й нерідко переносять у рот через хірургічний шаблон, надрукований за цією моделлю, — так вісь імпланта збігається з майбутньою коронкою.
Варто розуміти й межі методу. Підйом пазухи додає висоту кістки, але не лікує хворі зуби, не спиняє пародонтит і не замінює гігієну; при активному запаленні в роті матеріал приживається гірше. Це не разова процедура, а перший крок маршруту, який завершується коронкою через багато місяців. І він не скасовує подальшого спостереження: імплант у перебудованій кістці потребує тих самих регулярних оглядів, що й у власній.
Перші дві-три доби набряк щоки наростає, потім поступово спадає; іноді з'являється синець, який сходить за 7–10 днів. Незначні кров'янисті виділення з носа з боку операції в перші дні — очікувана реакція, а не ускладнення. Біль зазвичай помірний і контролюється звичайними знеболювальними, які призначає лікар.
Обмеження в цей період стосуються тиску в пазусі. Два-три тижні не можна сякатися — ніс тільки промокають; чхати треба з відкритим ротом; не можна пірнати, дути в духові інструменти, надувати кульки, пити через трубочку. Перельоти в перші 10–14 днів краще не планувати, лазню, сауну й спорт відкладають на два тижні.
Призначення після операції передбачувані: антибіотик курсом, знеболювальне, антисептичні полоскання або спрей, за потреби судинозвужувальні краплі в ніс на кілька днів. Їсти в перші дні варто теплу м'яку їжу, жувати протилежним боком, чистити зуби акуратно, обходячи шви. Шви знімають на 7–10 добу, тоді ж лікар оглядає рану.
Далі починається найдовша частина — перебудова матеріалу. Гранули поступово заміщуються власною кісткою, і на це потрібно 4–6 місяців, іноді довше, якщо підйом був великим або використали повільніший матеріал. Прискорити цей процес неможливо: ані вітаміни, ані фізіотерапія термінів не змінюють.
Готовність до імплантації оцінюють не за календарем, а за контрольною томограмою: дивляться щільність і висоту нової кістки в потрібній точці. Якщо імплант ставили одномоментно, після підйому дна пазухи додається ще період остеоінтеграції — зазвичай 4–6 місяців до навантаження коронкою.
Оцінювати підсумковий результат має сенс тоді, коли на імплантах уже стоїть постійна ортопедична конструкція й пацієнт нею жує, — це в середньому 8–12 місяців від першої операції. Терміни в конкретному випадку залежать від висоти власної кістки, обсягу матеріалу, віку, куріння й супутніх хвороб; прогнозувати результат для конкретного пацієнта може лише лікар після огляду.
Крок 1. Планування за томограмою. Хірург вимірює залишкову висоту кістки в кожній позиції майбутнього імпланта, оцінює товщину слизової пазухи, шукає перегородки всередині та хід артерії в бічній стінці. За цими даними обирають доступ — закритий чи відкритий, вирішують, ставити імплант одномоментно чи окремим етапом, і рахують потрібний обсяг матеріалу. Пацієнт бачить знімок на екрані й отримує план із переліком етапів і термінів.
Крок 2. Анестезія і доступ. Операцію виконують під місцевою анестезією: знеболюють ділянку в проєкції втручання, чутливість зникає за кілька хвилин, пацієнт лишається у свідомості. За бажанням або при вираженій тривозі додають медикаментозну седацію, і тоді поруч працює анестезіолог. Далі роблять розріз по гребеню й відшаровують слизово-окісний клапоть — при закритому доступі він мінімальний, при відкритому відкриває бічну стінку пазухи.
Разом операція триває від 40 хвилин до 1,5 години: між плануванням і швами вміщуються підйом слизової пазухи, заповнення простору кістковими гранулами та закриття вікна бар'єрною мембраною. Госпіталізація не потрібна, анестезія місцева, а наступний етап — встановлення імплантів — настає через 4–6 місяців, якщо їх не поставили одномоментно.
Синус-ліфтинг — не окрема послуга, а перший крок маршруту, який закінчується коронкою на імпланті. Загалом цикл складається з чотирьох етапів: діагностика й підготовка, кісткова операція, імплантація, ортопедика. Кожен має власні терміни, і зсув на одному зміщує всі наступні.
Перший етап займає від одного до трьох тижнів. У нього входять томографія, огляд, санація рота, професійна гігієна, за потреби — висновок отоларинголога та консультація терапевта щодо хронічних хвороб і препаратів. Саме тут з'ясовують, чи не доведеться спершу лікувати пазуху.
Другий етап — сама операція й загоєння. При закритому доступі імплант часто ставлять одномоментно, і окремого очікування на перебудову матеріалу немає — далі йде звичайна остеоінтеграція. При відкритому доступі між операцією та імплантацією проходить 4–6 місяців, а перед нею роблять контрольну томограму.
Третій етап — встановлення імплантів і їх приживлення. На верхній щелепі, надто в перебудованій кістці, цей період зазвичай триває від чотирьох до шести місяців. Наприкінці лікар ставить формувач ясен, і ще два-три тижні йде на формування контуру м'яких тканин.
Четвертий етап — ортопедичний: зліпки або цифрове сканування, абатмент, коронка чи міст, припасування й фіксація. Разом від першої консультації до готової конструкції минає в середньому 8–12 місяців. Пацієнтам з інших міст і країн цей маршрут зазвичай розкладають на дві-три поїздки, а проміжні контролі проводять дистанційно.
Найчастіше ускладнення — перфорація мембрани Шнайдера, тобто розрив тонкої слизової оболонки пазухи під час її підйому. За різними даними, при відкритому доступі це трапляється приблизно в кожного п'ятого пацієнта, і здебільшого розрив помічають одразу й закривають колагеновою мембраною просто під час операції, після чого продовжують за планом. Якщо дефект великий, хірург припиняє втручання, ушиває рану й переносить операцію на 6–8 тижнів, поки слизова відновиться, — це не помилка, а правильна тактика.
Друга група — запалення пазухи. Гострий верхньощелепний синусит після втручання проявляється закладеністю носа, гнійними виділеннями, болем і тиском у щоці, підвищенням температури. Ризик вищий у тих, хто мав недіагностовану патологію пазухи до операції, тому томограму дивиться не лише стоматолог. Лікують антибіотиками спільно з отоларингологом; за несприятливого перебігу частину матеріалу доводиться видаляти.
Матеріал може прижитися не повністю. Причини — інфікування трансплантата, розходження швів і оголення мембрани, надмірний тиск знімного протеза на зону операції, куріння. Тоді отримана висота виявляється меншою за заплановану й потрібна повторна операція; іноді лікар обирає інший план — коротший імплант або обхід зони. Це один зі сценаріїв, про які варто спитати заздалегідь.
Рідші ускладнення теж описані: кровотеча з артерії в бічній стінці пазухи, зміщення гранул або самого імплантата в порожнину пазухи, тривалий набряк і гематома, порушення чутливості. Окремо стоїть загострення хронічного гаймориту, який до операції протікав непомітно.
Протипоказання ділять на постійні й тимчасові. Втручання не виконують при хронічному гаймориті, поліпах і кістах верхньощелепної пазухи, недавній операції на пазусі, після променевої терапії голови й шиї, при внутрішньовенному прийомі бісфосфонатів і деносумабу, важких порушеннях згортання крові, неконтрольованому цукровому діабеті, злоякісних пухлинах у стадії лікування. Тимчасові — гостре респіраторне захворювання, загострення алергічного риніту, активний пародонтит, нелікований карієс, вагітність: тут операцію просто відкладають.
Знизити ризики допомагає передбачувана рутина: томограма перед плануванням, санація рота, п'єзохірургічний інструмент замість бора при формуванні вікна, робота під збільшенням, відмова від куріння до і після втручання, точне виконання призначень. Пацієнт має право на другу думку: томограму, план і кошторис можна показати іншому хірургу, і Medi Ukraine за потреби організує таку консультацію в іншій клініці-партнері.
📍 Україна, Львів
Стоматологічна клініка у Львові з окремими лікарями за напрямами: хірургія та імплантація, ортопедія, терапія, ендодонтія під мікроскопом, пародонтологія, ортодонтія й дитяча стоматологія. Читати далі
Під час операції болю немає: працюють під місцевою анестезією, а за потреби додають медикаментозну седацію, і тоді пацієнт дрімає. Відчуття тиску й вібрації можливі — це нормально, про них попереджають заздалегідь. Після того як анестезія відходить, кілька днів турбують набряк щоки та помірний біль, який знімають звичайними знеболювальними за призначенням лікаря. Найбільший дискомфорт припадає на другу-третю добу, далі щодня стає легше.
У стоматології Vidnova у Львові закритий доступ починається від 445 USD, відкритий — від 667 USD за одну сторону, кісткова пластика гребеня — від 132 USD, консультація з томографією та плануванням — від 28 USD. У ці суми не входять сам імплант, абатмент і коронка, седація та ліки з аптеки. Остаточну вартість називає лікар після огляду й аналізу знімка, бо обсяг роботи залежить від висоти кістки та кількості зон. Попередній кошторис можна отримати ще до приїзду.
Різниця в доступі й обсязі підйому. Закритий роблять через ложе майбутнього імпланта в гребені, без вікна з боку щоки; його обирають при дефіциті приблизно 2–4 мм і часто поєднують із установкою імпланта в той самий візит. Відкритий потрібен, коли підняти дно треба на 5 мм і більше або коли пазуха має перегородки: у бічній стінці формують вікно, слизову відшаровують по всьому периметру, а імплантацію переносять на 4–6 місяців. Вибір робить хірург за томограмою, а не за побажанням пацієнта.
Якщо власної кістки під пазухою лишилося щонайменше 4–5 мм, імплант зазвичай вдається встановити одномоментно з підйомом дна — він тримається в залишковій кістці достатньо міцно на час приживлення. Коли висоти менше, імплантацію відкладають на 4–6 місяців, поки внесений матеріал перебудується у власну кістку. Готовність оцінюють за контрольною томограмою, а не за календарем: у курців і при великому обсязі матеріалу цей строк буває довшим.
Це найчастіше ускладнення, і хірурги до нього готові. Невеликий розрив помічають одразу й закривають колагеновою мембраною, після чого операцію продовжують за планом; на подальші результати такий епізод зазвичай не впливає. Якщо дефект великий, лікар припиняє втручання, ушиває рану й переносить операцію приблизно на 6–8 тижнів — слизова пазухи за цей час відновлюється. Наполягати на продовженні в такій ситуації не варто: матеріал, що потрапив у пазуху, дає запалення.
Іноді так. При залишковій висоті 5–7 мм розглядають короткі імпланти довжиною 6–8 мм: дослідження показують порівнянну виживаність із довшими імплантами в поєднанні з підйомом пазухи, а етапів менше. Інші варіанти — нахилені імпланти попереду пазухи, протоколи з чотирма чи шістьма імплантами на щелепу, при вираженій атрофії — виличні імпланти; лишається робочим рішенням і знімний протез. Що підходить конкретному пацієнту, видно лише за томограмою після огляду.
Від першої консультації до готової коронки минає в середньому 8–12 місяців: підготовка займає 1–3 тижні, перебудова кісткового матеріалу — 4–6 місяців, приживлення імпланта — ще 4–6 місяців, ортопедичний етап — кілька візитів. Пацієнтам з інших міст і країн маршрут зазвичай розкладають на дві-три поїздки по кілька днів, а проміжні контролі проводять дистанційно за фото й описом. Точний графік складають після огляду, бо він залежить від обраного доступу.
Підберемо клініку та лікаря, запишемо без черг — результати в день обстеження.
Отримати консультацію →
