Гайморит — одне з найпоширеніших захворювань верхніх дихальних шляхів, з яким стикається щонайменше кожна десята людина. Попри свою поширеність, це захворювання нерідко недооцінюють: багато хто вважає його «просто нежитем» і намагається впоратися самостійно. Насправді ж гайморит може мати серйозні наслідки, якщо вчасно не розпочати лікування або якщо консервативна терапія виявляється недостатньою. Тому так важливо розуміти, коли вистачить медикаментів і промивань, а коли без хірургічного втручання не обійтися.
Що таке гайморит і чому він розвивається?
Гайморит — це запалення слизової оболонки верхньощелепних (гайморових) пазух, парних порожнин, розташованих у товщі верхньої щелепи по обидва боки від носа. Саме ці пазухи найбільші за розміром серед усіх навколоносових пазух і найчастіше уражаються запальним процесом.
Причини гаймориту різноманітні. Найчастіше він виникає як ускладнення гострої респіраторної вірусної інфекції: вірус спричиняє набряк слизової оболонки носа та пазух, вузький вивідний отвір гайморової пазухи перекривається, і у ній починає накопичуватися секрет. У закритій порожнині з порушеним відтоком слизу швидко розмножуються бактерії — так вірусний гайморит переходить у бактеріальний.
До інших важливих причин гаймориту відносять: стоматологічні проблеми (так звана одонтогенна форма, коли джерелом інфекції стають коріння зубів верхньої щелепи), алергічний риніт, поліпи в носі, викривлення носової перегородки, що порушує нормальний дренаж пазух, зниження імунітету, перебування в умовах різких перепадів тиску (пірнання, авіаперельоти). Знаючи причину, лікар може не лише ефективно лікувати гайморит, а й усунути чинники, що сприяють його рецидивам.
Симптоми гаймориту: як розпізнати захворювання?
Клінічна картина гаймориту доволі характерна, хоча на початку захворювання вона може нагадувати звичайну застуду. Головна відмінність — переважання місцевих симптомів над загальними і їхня наполегливість.
Найтиповіші прояви гаймориту включають: відчуття тиску, повноти або болю в ділянці щік — під очима та в щелепній ділянці. Цей дискомфорт посилюється при нахилі голови вперед, натисканні на точки виходу трійчастого нерва під очима, а також у другій половині дня. Закладеність носа та рясні виділення — спочатку слизові, потім слизово-гнійні або гнійні, жовтого чи зеленого кольору. Порушення нюху — часткова (гіпосмія) або повна (аносмія) втрата здатності розрізняти запахи. Стікання слизу по задній стінці глотки — відчуття «чогось зайвого» в горлі, особливо вранці.
Загальні симптоми при гострому бактеріальному гаймориті включають підвищення температури тіла (іноді до 38–39°C), загальну слабкість, швидку втомлюваність, головний біль. Хронічний гайморит нерідко перебігає без вираженої температури, але з постійною закладеністю носа, хронічною втомою, зниженою концентрацією уваги та погіршенням якості сну через утруднене носове дихання.
Коли достатньо консервативного лікування?
Консервативна терапія гаймориту — це перша лінія лікування, яка у більшості випадків виявляється достатньою. При гострому вірусному гаймориті (перші 10 днів хвороби) лікування переважно симптоматичне: зрошення носа ізотонічними сольовими розчинами для зволоження слизової та видалення виділень, деконгестанти для зменшення набряку (не довше 5–7 днів), за необхідності — жарознижувальні та протизапальні препарати.
Якщо симптоми не зникають понад 10 днів або якщо є ознаки бактеріальної інфекції (висока температура, посилення болю після початкового покращення, гнійні виділення), лікар призначає антибіотикотерапію. Найчастіше використовують амоксицилін з клавуланатом або антибіотики групи фторхінолонів — курс зазвичай становить 10–14 днів. Паралельно можуть призначатися топічні кортикостероїди для зменшення набряку слизової, муколітики для розрідження виділень, промивання носа методом «зозулі» в умовах кабінету ЛОРа.
Консервативне лікування ефективне, якщо: захворювання виникло вперше або рецидиви рідкісні, немає значних анатомічних аномалій, пацієнт дотримується рекомендацій лікаря, немає ознак ускладнень. У таких випадках правильно підібрана терапія дозволяє повністю вилікувати гайморит без операції.
Коли без хірургічного втручання не обійтися?
Хірургічне лікування гаймориту призначається у випадках, коли консервативна терапія не дає результату або коли є певні показання, що роблять операцію необхідною. Основними показаннями є: хронічний гайморит, резистентний до медикаментозного лікування (симптоми зберігаються понад 12 тижнів попри адекватну терапію), поліпозний риносинусит, анатомічні аномалії (значне викривлення носової перегородки, гіпертрофія носових раковин), що унеможливлюють нормальний дренаж пазух, грибковий гайморит (особливо інвазивні форми), кіста гайморової пазухи великих розмірів або зі симптомами, одонтогенний гайморит (при неефективності консервативного лікування), ускладнений гайморит (орбітальні або внутрішньочерепні ускладнення — вимагають екстреного хірургічного втручання).
Сучасний стандарт хірургічного лікування гаймориту — функціональна ендоскопічна хірургія пазух (FESS). Ця малоінвазивна операція виконується через ніздрі без зовнішніх розрізів. За допомогою ендоскопа та спеціальних інструментів хірург розширює природний вивідний отвір гайморової пазухи, видаляє поліпи, гнійний вміст або грибкові тіла, відновлює нормальну вентиляцію та дренаж. Операція проводиться під загальним або місцевим знеболенням, тривалість — зазвичай 30–60 хвилин. Відновлення після FESS займає 1–2 тижні, пацієнт виписується в день операції або на наступний день.
Якщо ваші симптоми не зникають попри лікування або повертаються знову і знову — не відкладайте візит до ЛОРа. Сучасна медицина пропонує ефективні методи як консервативного, так і хірургічного лікування гаймориту, і кваліфікований спеціаліст допоможе обрати оптимальну тактику саме для вашого випадку.
